Первое сообщение в теме :

3-й Рейх возвращается
То, что сейчас происходит в Крыму, не укладывается ни в какие разумные рамки.
Неужели кто-то еще надеется на пересмотр политической карты мира? На дворе, ведь, не средние века!
Как в одной голове уживаются мысли о суперсовременных нанотехнологиях и междоусобные замашки времен татаро-монгольского ига?
Помните кадры из одного из фильмов Чаплина, где тиран с усиками и нездоровыми амбициями играет судьбами Земного шара, как мячиком? Сейчас эти картинки вновь невольно всплывают в воображении. Только теперь "игрок" без узнаваемых усов и больше похож на блондина - любитель горных лыж и восточных единоборств...
Того, что был с усиками, союзники смели еще в первой половине прошлого века.
Если не одумается, блондина без усов ждет та же участь!
Потому, что уже середина второго десятилетия ХХI века!
И мир уже не тот.
И люди уже не те.
Даже в его стране, занимающей почти 1/6 часть суши Земного шара.

Сподівання кримських татар як корінного народу на автономію
Ситуація змінилася, у чомусь кардинально. Минулої суботи Курултай (національний з’їзд, вищий представницький орган) кримськотатарського народу заявив про «початок політичних та правових процедур зі створення (відтворення) національ­но-територіальної автономії кримськотатарського народу на його історичній батьківщині – в Криму». Поки що незрозуміло, на які території претендує гіпотетична автономія, адже колись кримцям належали найласіші шматки землі, які нині ніхто їм не віддасть. Так само незрозуміло, який відсоток представництва у владі вимагається й який буде здобуто. Питання не в самій автономії, а в чиєму складі. Звісно, Російської Федерації.
Ні, кримські татари не визнали результатів «референдуму» (в лапках це слово стоїть і в постанові Курултаю), у якому вони не брали участі. Так само не йдеться про офіційне визнання окупаційного режиму, але... «Фактично ми виходимо з того, що існує в реальності на цей момент», – заявляє заступник голови Меджлісу Наріман Длелялов. І додає: «Ми втомилися шукати своє місце у відносинах між двома державами. Тому поклопоталися передусім про захист інтересів власного народу».
Таку позицію можна зрозуміти. Офіційний Київ ніколи однозначно не ставав на бік кримців у їхніх постійних суперечках із попередньою владою автономії в складі України. Повернення їх починаючи з 1989 року на свою історичну батьківщину після сталінської депортації ніколи не відбувалося організовано, тим більше ані пізній СРСР, ані незалежна Україна жодного разу не зафіксували відновлення їхніх прав включно з реституцією майна (втім, це слово не вживалося й на решті української території). Нині кримські татари становлять близько 13% населення півострова, й головне їхнє завдання – виживання.
На користь нинішньої кримськотатарської ініціативи – засадничі документи, починаючи від Статуту ООН і закінчуючи Декларацією ООН «Про права корінних народів» від 13 вересня 2007 року, у яких ідеться про фундаментальне право народів на самовизначення, зокрема на автономію, самоврядування, а також «за власним вибором на повноцінну участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті держави свого проживання». Водночас керівництво Російської Федерації в ході агресії наочно продемонструвало, як воно поважає міжнародне право й саму ООН. Воно також не менш наочно показує приклади ставлення до прав інших корінних народів РФ, починаючи від Чечні й закінчуючи так званими малими народами Півночі й Далекого Сходу. До того ж, потрапивши під владу Москви, Крим, як було сказано, потенційно знову стає полем битви за перерозподіл Південного узбережжя, де з інтересами місцевого населення ніхто не рахуватиметься за визначенням.
Але на боці кримців розгубленість окупантів. Здається, розробляючи плани приєднання території, московські стратеги не врахували кримськотатарського фактору як такого. Наявність на півострові аборигенів, не схожих на масу ностальгуючих совків ані мовою, ані поведінкою, ані ставленням до окупантів, виявилася для «зелених чоловічків» неприємним сюрпризом. Красномовне свідчення того, наскільки Кремль не уявляв, із ким має справу, – стрімке ввімк­нення в ефір регіонального татарського телеканалу з Казані: виявляється, окупанти вважали, що волзькі та кримські татари – це те саме! Нічого дивного, така зверхність – вияв магістрального уявлення типових представників імперії до всяких там меншин як до «чурок», які не заслуговують на те, щоби на них знатися і якось їх розрізняти, а російська верхівка, точно за прислів’ям, вже така розбещена абсолютною владою, що не вважає за потрібне звертатися до експертного середовища по справжню картину світу.
Тож із політичного погляду розгубленістю треба скористатися.
Тим більше що кадровий склад нового маріонеткового уряду Криму залишає бажати кращого. Не без непорозумінь, але Курултай прийняв постанову про делегування кримських татар до органів місцевої влади. Не як виняток представник громади Рустам Теміргалієв уже з перших днів агресії погодився стати заступником «гобліна» Аксьонова, а на постійних засадах: в ідеалі кримські татари претендуватимуть на третину всіх посад в адміністрації півострова. Можливо, далася взнаки відсутність на з’їзді морального авторитета Мустафи Джемілєва (тиждень тому росіяни не пустили його додому, а в день Курултаю він мав переконувати в Нью-Йорку членів Ради Безпеки ООН), можливо, з кимось із членів Меджлісу, постійно діючого органу кримських татар, уже вдалося попрацювати, але випадковістю такий вибір не назвеш.
Понад те, визнаний кримськотатарський лідер і голова Меджлісу Рефат Чубаров висловився на користь прийняття охочими російських паспортів. Щоправда, він дозволив собі красномовний коментар: «Окупаційна влада в місті – й усе населення, яке опинилося під окупацією, вимушене жити так, як установила влада: і аусвайси беруть, і на роботу ходять, і локомотивами керують, і корчмарями працюють, і двірниками – живуть за аусвайсами... Вони змушені жити за тим законом, який тут встановлено». Паралель між двома окупаціями зрозуміла, та й опортунізм не від хорошого життя. Обпікшись одного разу, відповідальні політики не хочуть піддавати свій народ зайвим випробуванням. Звісно, відвертих етнічних чисток у Криму не дозволять, але в разі загострення ніхто не завадить втілити в життя випробувані рецепти провокацій, використавши ну хоча б «казаків» або міфічні «сили самооборони». На міжнародну спільноту тепер уже можна не зважати, а ще одного випробування 250-тисячний народ, не виключено, й не витримає.
Тож намір колаборації з окупантами позначено – хай з обмовками, хай зціпивши зуби, але це факт. До речі, Курултай ушанував своєю присутністю президент Татарстану (того, що на Волзі) Рустам Мінніханов, який посилався на свої повноваження безпосередньо від Владіміра Путіна й закликав присутніх до компромісу. Тож Кремль, як і до того, покладається на посередництво «двоюрідних братів» і дає зрозуміти, що найближчим часом не схильний до різких рухів. Припустімо.
Тепер залишається стежити за подальшими діями Меджлісу. Зокрема, йшлося про організацію окремого кримськотатарського референдуму (як відомо, у терміновому «загальнокримському» самі кримці участі практично не брали, та й реальна явка становила ніяких не 80%, а не більше ніж 34% усього населення півострова), але йому має передувати важка робота з узгодження початкових позицій і формулювань відповідно до політичних реалій. Можливо, виявивши, що отримала непосильну валізу без ручки, Москва погодиться на будь-які умови згідно з легендарною формулою Бориса Єльцина «беріть суверенітету, скільки можете проковтнути», колись потім усе одно воно уніфікується й вертикалізується. Крім того, вочевидь, уже триває посилена обробка рядових членів Меджлісу, щоб посунути надто принципових непохитних патріархів на користь більш молодих, реалістичних і компромісних. Не забуваймо ще фактор гоблінської адміністрації – звісно, вона маріонеткова, але в конкретних питаннях на місцях, передусім майнових, від неї залежить чимало й так чи так вона залишається однією з вершин трикутника. Тож доводиться дбати про рівновагу всієї хиткої конструкції нової імперської провінції.
Нарешті, слід нагадати про міжнародний фактор. Приблизно половина всіх кримських татар (орієнтовно ще 250 тис.) перебуває в діаспорі у Туреччині. З цією країною вони мають безліч напівофіційних та особистих зв’язків, не кажучи про схожість мов. Не те щоб спадкоємиця колись спільної з Кримом Оттоманської держави досі висловилася щодо останніх подій на повний голос, але передбачити поведінку члена НАТО з 1952 року не так важко. За будь-якого помітного загострення втручання Туреччини практично гарантовано, й залишається вираховувати його міру – від перекриття Босфору (прозорий натяк уже прозвучав) до кооперації з іншими сусідами Росії. І ще одне: кримські татари – мусульмани-суніти, тож у разі чого можна чекати створення потужного фронту з державами Близького Сходу проти невірних, а там можливості для маневру на межі з фантастикою (уявімо хоча б узгоджене зниження цін на нафту, що означатиме практично негайну смерть кремлівського Кощія, залежного від нафтової голки).
У будь-якому разі українці мають почуватися відповідальними за долю своїх братів (а те, що кримці – наші брати, зайвий раз засвідчив Майдан). Нікого не має зупиняти факт вимушеного примирення з окупантами. У недавньому минулому Україна зробила для кримських татар, безумовно, недостатньо, і від того, наскільки вони стануть тепер одним із пріоритетів української міжнародної політики, залежить, зокрема, подальша доля як Криму, так і в чомусь усієї держави.

«Самооборона Аксенова» заставила подать в отставку директора единственной в Симферополе украинской гимназии
Директор единственной в Симферополе украинской гимназии Наталья Руденко была вынуждена написать заявление об отставке под давлением так называемой «самообороны Аксенова» и оккупационных властей Крыма.
Как сообщает «Радио Свобода», сегодня перед гимназией прошел митинг, на котором несколько десятков человек требовали отставки директора. Они представлялись родителями учеников и местной «самообороной». Затем в гимназию приехал заместитель мэра Симферополя Илья Глазков и руководитель отдела управления образования Симферопольского исполкома Татьяна Сухина.
По информации «Радио Свобода», Наталье Руденко угрожали судебным преследованием. Пришлось написать заявление об увольнении. Наталья Руденко возглавляла гимназию с момента ее открытия в 1997 году.
Ранее министр образования Крыма Наталья Гончарова заявляла, что украинскую гимназию планируют сделать русскоязычной.
Таким образом, в Крыму останется всего лишь четыре школы, где преподавание ведется на украинском языке, при том, что русских школ на полуострове 500.

Российские следователи высланы из Ялты за пьяную драку с крымским татарином

Начальник ялтинского подразделения Следственного комитета РФ и двое его подчиненных будут высланы обратно в Москву за попытку скрыть факт пьяной драки следователей в ресторане с крымским татарином.
Инцидент произошел 6 апреля в одном из ресторанов Ялты, где отдыхали после службы следователь по особо важным делам ялтинского управления СК РФ Владимир Жидов и старший следователь Павел Деменьшин, пишет Газета.ru.
«Около четырех часов утра выпившие следователи устроили потасовку с другим посетителем ресторана – крымским татарином Татжидиновым Э.Б. Работники ресторана вызвали полицию, и троицу увезли в Ялтинское ОВД», – отмечает издание.
В ОВД следователи попытались объяснить полицейским, что те «не правы» и будут уволены, а заодно и привлечены к уголовной ответственности. Позже в отделение был вызван начальник ялтинского управления СК Сергей Топильский. По итогам разбирательства он не стал докладывать о произошедшем руководству, скрыв инцидент.
Об этом стало известно руководству управления СК по Крыму, а затем и в Москве. 9 апреля руководитель Крымского СКР Михаил Назаров написал рапорт на имя главы ведомства Александра Бастрыкина, в котором описал произошедшее, сделав акцент на том, что г-н Топильский скрыл инцидент.
О судьбе крымского татарина, а также провинившихся сотрудников крымского СК не сообщается.
О сотрудниках, учинивших потасовку в барке, в открытых источниках информации нет. Однако, исходя из содержания рапорта, они работают в подразделениях СК по Московской области.
Об их начальнике Сергее Топильском известно чуть больше: на момент командировки в Крым он занимал должность заместителя начальника управления СК в подмосковном Щелкове. По некоторым данным, Топильский ранее уже попадал под служебные проверки.
Напомним, о начале своей работы в Крыму Следственный комитет сообщил 25 марта. На первых порах в крымских подразделениях СК начали работать сотрудники, прикомандированные туда из России – Москвы, Петербурга и других регионов.

Аннексированный Крым — земля, где поломалась жизнь

Я коренной симферополец. В Киев приехал в ноябре 2013 года, когда начался Майдан. Приехал по личным делам и решил задержаться, хотя то, что происходило тогда на Майдане, выглядело не очень убедительно. Я стал ходить туда каждый вечер
Решил, что пока хотя бы минимальное количество людей постоянно присутствует, буду с ними. С тех пор я здесь. А вся моя семья, родственники, друзья остались в Крыму.
На аннексию Крыма они отреагировали по-своему. В Крыму с этим вообще очень сложно. Одна из моих родственниц, женщина сильная, эмоционально жесткая, когда рассказывает о том, что происходит сейчас в Симферополе, — плачет. Для меня это очень показательно. Ведь на самом деле, в Крыму живет множество здравомыслящих людей, которые чувствуют теперь что-то наподобие депрессии. Моя родственница сформулировала это так: похоже на то, как одни тебя изнасиловали, а другие от тебя за это отказались.
Есть в Крыму и люди, которые радуются аннексии. Но это такие типичные "ватники", с ними вообще тяжело о чем-то разговаривать. Свою позицию они объясняют довольно примитивными доводами: "Путин нас защитит", "русский язык", "Бандера" и "в России пенсия выше". Почему на крымчан так влияла информация из России? Одна из причин в том, что рядом с украинским флотом стоял российский. И все завидовали, что служащие российского флота намного обеспеченнее живут, чем служащие украинского. Сейчас, после аннексии, в Крыму много проблем и это затронуло людей по-настоящему. Даже у нас внутри семьи мнения по этому поводу разошлись. Мы, конечно, попытались договориться, решили, что не будем больше это обсуждать, но осадок все равно остался. Например, моя близкая родственница принципиально решила получать пенсию от Украины, а не России, хотя Россия обещала поднять пенсионный уровень. По ее словам, "эти оккупационные выплаты ей не нужны". И многие в моей семье относятся к этому так же: мы украинцы, независимо от языка, на котором говорим, мы граждане Украины.
Хотя существует много недовольных, никто не объединяется против оккупации потому, что Крым — он сам по себе очень сборный. Если вся Украина оказалась более монолитной, и сейчас, когда появился общий враг, люди объединились против него, в Крыму люди привыкли жить каждый за себя. Главная местная задача — заработать денег. Там никто не чувствует, что он дома. Если бы я не уехал оттуда сейчас, уехал бы все равно. Потому что там у человека почти нет ощущения патриотизма, понимания того, что ты живешь в своей родной стране Украине. Мне кажется, многие люди в Крыму не считают себя ни украинцами, ни россиянами. Там есть люди, которых это вообще не интересует, для многих эта тема в принципе не важна, — какое у тебя гражданство, в какой стране ты живешь. Они думают так: пусть решают, мне все равно, я в любом случае выкручусь.
Да, существует небольшая проблема взаимоотношений между разными народами, — русские не любят татар, татары не любят русских. Но на это есть объективные причины. Ведь жили себе русские в Крыму, и вдруг начали возвращаться татары, без которых русские прекрасно жили до этого. Понятно, что татары, приехав из Казахстана, особенно те, кто там родился, были совсем чужими. Первое время с ними было крайне тяжело найти общий язык. Но татары очень быстро адаптируются к новым условиям. Татарское общество в Крыму — монолитная структура, она развивается быстрее, чем все остальное крымское общество. Во-первых, они пользуются большой поддержкой из-за границы, как ущемленный народ, во-вторых, если они что-то делают, то делают хорошо. Если, допустим, создают федерацию национальной борьбы, то делают это по полной программе, — например, заказывают фирменный стиль у Артемия Лебедева. Мне кажется, они попросту быстрее развиваются. А русские — это русские. Они везде одинаковые русские. И честно признаться, крымчане больше похожи на русских, чем на украинцев.
В то, что крымчане объединятся и выступят против оккупантов, я не верю. Такой возможности, на мой взгляд, нет совершенно. Обычно, когда происходят события, как в последние несколько месяцев в Украине, социально движущей силой является именно молодежь, которая больше ездит, больше читает. А в Крыму, даже с учетом оккупации, эти люди до последнего ни в чем не участвовали, никак себя не проявляли. Когда стало совсем невмоготу, попытались выйти, но их было слишком мало. В основном они думают, что просто уедут из Крыма в любое другое место.
Но вопрос российского гражданства остается для всех открытым. Моя позиция четкая — в Крыму находятся оккупанты, и я, родившийся в Крыму, имею паспорт гражданина Украины, все документы гражданина Украины. Почему, в таком случае, должен идти к чужим, — людям, которые пришли ко мне в дом, и говорят теперь, по каким законам жить, что делать, чтобы остаться в родном Крыму гражданином той страны, в которой я родился. Для меня эти люди оккупанты, и спрашивать у них я ничего не собираюсь. Во всяком случае, до самого последнего момента, насколько будет возможно. Когда появилась информация, что до 18 апреля необходимо оформить официальный отказ от российского гражданства, я сразу решил однозначно, что российский паспорт получать не намерен, даже если это будет сулить какие-то выгоды. Хотя, честно говоря, я плохо представляю, чем это может быть выгодно. Но в данном случае, это просто унизительно. Идти за российским паспортом, или стоять в очереди, подавать документы кому-то для того, чтобы мне разрешили приезжать к семье к себе же домой. Большинство моих крымских друзей солидарны со мной, они не собираются брать российское гражданство и оформлять российские паспорта. Хотя есть в Крыму и люди, очень быстро подстроившиеся под новые условия.
Но, несмотря на это, единственное, о чем крымчане просят украинцев — только не бросайте! Звоните, пишите, ведь люди смотрят украинские каналы по спутникам, получают украинскую информацию. Произошедшее не свидетельствует о том, что весь Крым отказался от Украины. Некоторые киевляне сейчас пренебрежительно относятся к крымчанам, говорят "так вам и надо". Но ведь крымчане, на самом деле, в ужасе. Потому что всем очень трудно. И по большому счету, у всех поломалась жизнь.

Україна вистоїть, незважаючи на події в Криму та на Сході

Те, що діється на Сході України, викликає не просто страх, а жах. Спочатку мені здавалося, що світ божеволіє. А зараз, я зрозуміла, що просто ніхто не хоче вчитися на чужих помилках. Напевно, кожен повинен відпрацювати свої. Той хаос, в який занурюються міста Донецької області, напевно, закономірний. Ви звернули увагу, що сепаратистські бунти характерні для регіонів із сильними настроями утриманців? Крим був незадоволений, що йому чогось недодають, Донецька і Луганська область скаржаться на низький рівень життя, Харків у цьому переліку швидше виняток, але і сепаратистів там на душу населення набагато менше.
Ви їздили дорогами Західної України?
А скажіть мені, який регіон України отримував достатнє фінансування? Ви їздили дорогами Західної України? За винятком траси Київ-Львів, це і дорогами назвати не можна. Так були покарані жителі цих областей за «неправильне» голосування на останніх виборах. А за якою ціною приймалося молоко й інша сільгосппродукція в селах, де інших джерел існування не було? Де в Україні, крім Києва, можна було порівняно легко знайти високооплачувану роботу? І кричати зараз, що Україна не дбала про російськомовні регіони – це верхівка цинізму. Не Україна, а корумпований уряд, єдиною метою якого було набити власні кишені і як можна довше утриматися при владі для захисту цих кишень, от хто ігнорував інтереси ВСІХ регіонів. Якісні дороги проводилися тільки в місцях частих проїздів можновладців. У Сімферополі навіть ходив жарт – поселимо на кожну вулицю по міністру АР Крим або депутату Верховної Ради, і проблема з дорогами швидко буде вирішена.
Хто заважав Партії регіонів і комуністам зробити російську мову другою державною? Адже у них в парламенті була реальна більшість, і саме з цим гаслом вони йшли на вибори знову і знову. Невже хтось вірить, що ті, хто мав практично необмежену владу при Януковичі, зараз зможуть або захочуть вирішувати проблеми депресивних регіонів? Це до питання про федералізацію. Про приєднання до РФ навіть говорити не хочеться.
Повторюся, – несподівано починаєш розуміти, що в нас, російськомовних кримчан, набагато більше українського, ніж ми самі припускали. І це починають усвідомлювати навіть чимало з тих, хто голосував на референдумі за приєднання до Росії. У лексиконі раптом спливають українські слова й цілі фрази, викликаючи переляк в очах тих, хто їх вимовляє. Я вже не згадую про звичні продукти, ТБ-програми, правила дорожнього руху і тд. Різка зміна країни проживання нагадує театр абсурду, де тебе змусили грати якусь роль, причому без твоєї згоди. І ось з'являється абсолютно ірраціональне почуття навіть не нереальності подій, а якоїсь зумовленості. Раптом звідкись виникає внутрішня впевненість у тому, що Крим зможе відірватися і знову стане українським.
Кожна нова влада в Криму починала будувати міст через Керченську протоку...
оча розумієш, що ніяких передумов до цього немає і бути не може. У так званої нової Конституції навіть немає пункту про можливість самовизначення. Але це чомусь мало хвилює. Взагалі ця сама Конституція не викликала практично ніякого відгуку, її не обговорювали, нею навіть не цікавилися. Яка різниця, що в ній написано. Невже нинішня кримська влада збирається дотримуватися якихось конституційних норм? Рішення ухвалюються слухняною більшістю, робляться якісь заяви, але виступи кримських політиків, як би це сказати, малоінформативні. Московські ж гості завалили обіцянками, але...
Але кожна нова влада починала будувати міст через Керченську протоку, а після геологорозвідувальних робіт ці проекти якось самі собою сходили нанівець. І воду з артезіанських свердловин вже намагалися качати в промислових масштабах, що призвело до підсосу морської води і засолення багатьох підземних природних резервуарів. І атомну станцію вже будували. І добре, що стараннями екологів, громадськості та економічної кризи 90 -х рр. це будівництво в сейсмонебезпечній зоні було припинено.
Кримські проблеми не мають швидких рішень. І не терплять непрофесіоналізму. Саме відсутність професіоналів, бажання кримської влади оточити себе людьми зручними, готовими все підписати і з усім погодитися, бажання в усьому отримувати миттєву особисту вигоду, невміння вчитися на минулих помилках і використовувати досвід інших країн, і призвело до такого плачевного стану Криму. А не передача Хрущовим Криму Україні.
Судомний біг курки з відрубаною головою
І ось знову ніхто ні в чому не хоче розбиратися. Усі поспішають. Усі намагаються комусь щось довести. Починаються якісь масштабні будівельні роботи, викликаючи звичне здивування. В цей же час український бізнес і українські банки йдуть з Криму, у когось викликаючи роздратування, у когось розуміння. Рублеві купюри і рублеві цінники намагаються витіснити гривню, але вона виявилася живучою, звичною і зручною. Незважаючи на своє стрімке падіння. Курортні зони гарячково готуються до сезону, власники міні-готелів і сувенірних крамниць несамовито розповідають один одному, що сезон буде, що квитки на літак із Москви стали вдвічі дешевшими, що на підприємствах Росії стоїть черга охочих приїхати до Криму, що білоруси, та й багато українців все одно приїдуть, куди їм подітися. І всі ці гарячкові дії нагадують судомний біг курки з відрубаною головою.
І Східна Україна. Яка, так само як і Крим, теж не хоче зрозуміти, що якщо людина погано живе, то в цьому ніхто, крім неї, не винен. Ніхто не прийде і не дасть грошей просто так, ніхто не побудує будинок, не забезпечить гарною роботою, не прибере сміття. Як казав професор Преображенський в «Собачому серці» – розруха в головах, а не в клозетах.
З іншого боку, я розумію, чому жителі Донецької, Харківської та Луганської області практично не виходять на масові мітинги на підтримку єдності України. Відчуття безпорадності, відчуття виходу на рейки перед старим локомотивом, що набирає ходу, відчуття страху перед зграєю безпритульних собак, яку неможливо зупинити, від якої можна тільки сховатися. Невміння організуватися, нерозуміння цього неадекватного натовпу, який не бажає не те що вступати в дискусію або вислуховувати якісь аргументи, а просто прагне застосувати насильство. Натовпу, який вже все для себе вирішив, вірніше за нього все вирішили, і вміло вклали готове рішення в задурені голови. І якась показна байдужість міліції.
Я прошу утриматися від осуду мешканців східних областей, вони стали заручниками у геополітичній метушні. І вони, так само як і Крим, дуже дорого заплатять за невміння розібратися, хто є хто.
Величезний, блискучий ззовні, але проржавілий зсередини корабель під назвою Росія
Я абсолютно точно знаю, що в східних областях навіть більше, ніж у Криму, немає загального бажання приєднання до Росії. Але, так само, як і в Криму, мені здається, ніхто не запитає жителів, принаймні, Донецької області. Просто це комусь треба, а може вже і не треба, але, ставши заручником власної ідеології, свого бажання помститися, розкрутивши цю неповоротку бюрократичну машину, той, хто править Росією, зупинитися вже не може, та, напевно, і не хоче. І це початок кінця. Крим зокрема, і Україна в цілому стає айсбергом на шляху величезного, блискучого ззовні, але морально застарілого і проржавілого зсередини, корабля під назвою Росія.
Російська влада спробувала змінити хід історії, спробувала зупинити час, повернути верховенство ідеології над здоровим глуздом та економічною доцільністю. Так, величезність РФ, її інертність, гігантські природні ресурси, все це дозволить простояти поперек течії якийсь час. Час, можливо, досить тривалий для життя однієї людини. Але в історичному плані – лише миттєвість. Шкода, звичайно, що ця миттєвість – твоє життя, життя твоїх дітей. Колись я вже жила в стані внутрішньої імміграції, у відчутті особистої свободи в оточенні тотальної зовнішньої несвободи, коли на перший план виходить література, музика, живопис, спілкування з близькими за духом людьми.
Вітер історії дме у вітрила України
Тільки дуже прикро, що це небажання наслідувати історичний розвиток, ця спроба протистояти всьому світу вже викликала економічну катастрофу в Україні, і, найголовніше, вже вартувала людських життів. І що далі – можна тільки здогадуватися. Крах будь-якої імперії викликає такі глобальні потрясіння, таку руйнівну хвилю, що залишитися осторонь навряд чи комусь вдасться.

А Україна, я впевнена, вистоїть. Незважаючи ні на що. І розквітне. І рушить вперед величезними темпами. Тому що вітер історії дме в її вітрила. Тільки не варто розгойдувати власний корабель, або заважати команді. Настав момент, коли все настільки погано, що будь-які зміни призведуть до чогось кращого.

Ми любимо тебе, Україно!

Автор: Олена Сімферопольська – кримчанка (прізвище змінено з міркувань безпеки)

JYSK припиняє роботу в Криму
Керівництво компанії прийняло рішення закрити магазини власної роздрібної мережі через сформованою ситуацією на території АР Крим
Магазини датської компанії JYSK припиняють роботу в Криму з 30 квітня , повідомили УНІАН у компанії , пише NewsOboz.org .

JYSK пропонує всім співробітникам , готовим переїхати на роботу з Криму на материкову частину України , працевлаштування в інших магазинах скандинавської роздрібної мережі JYSK в Україні , йдеться в повідомленні.

У Криму у компанії діє 3 магазина в Сімферополі, Севастополі та Ялті.

В Крыму обстреляли украинских ученых

В следующий раз участников научной экспедиции пообещали закидать гранатами.
В четверг на мысе Фиоленте обстреляли группу археологов, которые производили раскопки в районе мыса Виноградный, информирует news.еizvestia.com.
Об этом заявила заведующая отделом средневековой истории Херсонесского заповедника Татьяна Яшаева. На месте событий в качестве начальника экспедиции.
«Стреляли в районе 14 часов. Двое мужчин целились в нас, а затем производили выстрелы с расстояния порядка 30-50 метров. Вся эта вакханалия сопровождалась громкой бранью с требованиями остановить раскопки. Никто из членов экспедиции не пострадал, — рассказала Татьяна Яшаева. — Из чего велась стрельба не разобрала, стрелявшие несколько раз перезаряжали оружие».
В этот момент на склоне мыса Виноградного находилось восемь человек. Помимо руководителя и научного сотрудника Заповедника археолога Романа Смирнова, в качестве полевых рабочих в экспедиции принимали участие два волонтера, а также преподаватель и семинаристы из Таврической духовной семинарии.
Примерно через полчаса стрелявшие уже без оружия спустились к месту раскопа со словами: «Если вас здесь еще раз увидим, закидаем гранатами прямо в раскопе!».
Чтобы не подвергать опасности жизнь участников экспедиции, дирекция Херсонесского заповедника приняла решение о временной приостановке работы и вызове милиции. Прибывшие сотрудники Балаклавского РОВД не обнаружили в дачном массиве правонарушителей.
В УМВД России об инциденте в Севастополе сообщили, что по данному факту возбуждено уголовное дело, ведется следствие.

Украина шаг за шагом будет возвращать Крым

Украина не признает аннексию Крыма Россией. Об этом заявил премьер-министр Украины Арсений Яценюк во время «Часа вопросов к правительству» в парламенте.
«Наше требование остается неизменным: Крым является территорией Украины. У нас украли нашу собственность. Это наш Крым, наша Ялта, наше море, наша территория. Вместе с международным сообществом мы будем дальше шаг за шагом отбивать Крым назад в политическом, и в дипломатическом смысле, как мы это делали в ООН», - подчеркнул Яценюк, которого цитирует пресс-служба Кабмина.
Он напомнил, что только одна страна заблокировала решение Совета безопасности Организации Объединенных Наций по Крыму - Россия: «В Генеральной ассамблее ООН 100 стран-членов ООН проголосовали за территориальную целостность Украины и поддержку Украины и Крыма в составе Украины. Это большинство всего состава ООН», - подчеркнул он и напомнил, что по Грузии такое решение было проголосовано только 48-ю странами.
«Мы должны быть честными и откровенными - завтра утром вопрос о Крыме решить сложно. Но мы должны быть уверены - еще при нашей жизни современная украинская история напишет, что те, кто захватывали Крым, извиняются перед украинским народом, и Крым был, есть и будет украинским. Это наша земля, наша территория, и мы за нее будем бороться», - сказал Яценюк.
Глава правительства отметил, что правительство «не имеет никаких чрезмерных ожиданий» по поводу заявления, принятого вчера в Женеве на четырехсторонних переговорах в формате Украина, США, ЕС и Россия.
В то же время, подчеркнул он, Россия была вынуждена подписать заявление и осудить экстремизм, который фактически сегодня поддерживается Российской Федерацией. Подписав это заявление, российская сторона фактически обратилась к тем «мирных протестующим» с автоматами Калашникова и ПЗРК с требованием немедленно разоружиться и сдать оружие».
«Россия была вынуждена поставить подпись под тем, чтобы все незаконно сформированные вооруженные формирования были немедленно расформированы, а помещения органов государственной власти, милиции, СБУ и других учреждений были безотлагательно освобождены», - сказал Яценюк.
По позиции по Крыму, как подчеркнул глава правительства, три из четырех участников женевской встречи четко заявили: «никто ни при каких обстоятельствах не признает аннексию Крыма Российской Федерацией».

У Сімферополі на будівлі Меджлісу вивісили український прапор, поліція вже навідувалася
На будівлі Меджлісу кримськотатарського народу в Сімферополі вивішений прапор України, а також традиційно, там майорить прапор кримськотатарського народу.
Про це пише агентство “Кримські новини”.
Член Меджлісу Риза Шевкієв повідомив, що вивішений прапор України вже став сьогодні причиною візиту співробітників кримської поліції.
“Сьогодні до мене прийшли співробітники поліції Київського району Сімферополя і сказали, що до них надійшов сигнал про те, що на будівлі вивішено прапор України. Я відповів, що я особисто є громадянином України, будівля належить громадському фонду і не є державною, і мені не ясно, чому вони прийшли питати у мене про прапор”, - сказав Шевкієв.
Співробітники поліції сказали, що повинні скласти протокол, і попередили про те, що прапор може стати причиною для різних провокацій і нападів на будівлю.