Первое сообщение в теме :

3-й Рейх возвращается
То, что сейчас происходит в Крыму, не укладывается ни в какие разумные рамки.
Неужели кто-то еще надеется на пересмотр политической карты мира? На дворе, ведь, не средние века!
Как в одной голове уживаются мысли о суперсовременных нанотехнологиях и междоусобные замашки времен татаро-монгольского ига?
Помните кадры из одного из фильмов Чаплина, где тиран с усиками и нездоровыми амбициями играет судьбами Земного шара, как мячиком? Сейчас эти картинки вновь невольно всплывают в воображении. Только теперь "игрок" без узнаваемых усов и больше похож на блондина - любитель горных лыж и восточных единоборств...
Того, что был с усиками, союзники смели еще в первой половине прошлого века.
Если не одумается, блондина без усов ждет та же участь!
Потому, что уже середина второго десятилетия ХХI века!
И мир уже не тот.
И люди уже не те.
Даже в его стране, занимающей почти 1/6 часть суши Земного шара.

Холодна війна за Крим

Зусиллями кримських татар уся країна раптом згадала, що, незважаючи на окупацію, Україна й далі безперешкодно постачає до Криму їжу й електроенергію — добре, що хоч воду перекрили раніше.
Так, ми заробляли при цьому непогані гроші, але понад рік просто заплющували очі на абсолютно безпринципну позицію влади. Та й самих себе. Задля можливості подібної торгівлі влада навіть пролобіювала створення так званої вільної економічної зони в анексованій АРК. Це, своєю чергою, багато в чому дало окупантам змогу уникнути продовольчої кризи на півострові. Незалежно від результатів блокади вона була потрібна, адже знову актуалізувала в масовій свідомості проблему Криму. Й усі раптом згадали і про підзабутих кримських татар, із яких понад 20 уже вбито за час окупації, і про несвободу слова, думки та віросповідання. Та й узагалі про потребу в чіткій, зрозумілій стратегії поведінки України щодо свого півострова, захопленого росіянами, а не в чергових підкилимних «договорняках».
Із сумом доводиться визнавати, що за великим рахунком нікому, окрім татар, Крим виявився непотрібним в українській політиці. Навіть політики — вихідці з Криму, як-от Сергій Куніцин та Дмитро Білоцерківець із БПП чи Оксана Денисова з «Батьківщини», просто ігнорують цю тему. Не дивно, що вакантне місце посів Меджліс із його двома визнаними лідерами: Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим. Можна бути впевненим на 100%, що татари не забудуть бездіяльності та кволості України в боротьбі за Крим, і коли справа рано чи пізно в тій чи іншій формі таки дійде до виходу російських окупантів звідти, право сказати «Крим наш» матимуть передусім вони. Їхні дії під час нинішньої блокади дають їм на це повне право. Вони втомилися чекати, щоб їх почули не на рівні красивих декларацій, а на ділі. І тепер вирішили все зробити власноруч. Не хочете зрозуміти і свій, і наш інтерес, не хочете чути свій Крим? Не хочете реально брати участь у долі народу, який є нашим головним союзником у справі повернення півострова? О’кей, тоді ми самі.
Татари з допомогою активістів «Правого сектору» та інших добробатів зараз роблять те, що мала б робити влада починаючи з 18 березня 2014 року, якщо не раніше. Не варто слухати циніків, які розповідають, мовляв, байдуже, з ким торгувати, аби тільки було вигідно й грошики капали. Варто затямити собі раз і назавжди: будь-яка торгівля з окупованими територіями є певною мірою їх легалізацією.
Не варто слухати тих, хто кричить: ой, там же також наші громадяни, навіщо їм створювати незручності, вони ж тоді Україну менше любитимуть. Якщо хтось ще не зрозумів, то патріотично налаштовані кримчани волають ще з минулої весни: відключіть нам світло, газ, електрику, воду, не давайте продуктів, хай «вата» відчує «Рассєю» на повний смак і зрозуміє, чому реально Хрущов передав АРК Україні. І зараз вони просто з недовірливим подивом дивляться на блокаду: невже нарешті дійшло? Ну а щодо «ватної» аудиторії й говорити годі: цим людям справді хоч каміння з неба, хоч кілок на голові теши. Їм що блокада, що не блокада — все одно у всьому винні «укрофашисти» та «піндоси». Тож про блокаду в сенсі, щоб хтось усередині Таврії з того чи того боку щось зрозумів, думати немає сенсу. Власне, кримчани як не були суб’єктом процесів навколо місця, де живуть, так і не є ним.
Однак українська влада натомість вирішила піти на «сіру» угоду з Росією та постачає нам електроенергію, а за це ми не чіпаємо Крим, чим зробила величезну помилку. По-перше, політичну. На Заході бачать, що ми й далі спокійно торгуємо зі своєю окупованою територією, і думають: гаразд, якщо для вас це не проблема, чому ми маємо робити з цього складнощі? По-друге, суто економічну. Адміністративний кордон з АРК, як і лінієя фронту на Донбасі, поступово перетворюється на таке саме хлібне в плані хабарництва місце, яким завжди був західний кордон. Буквально кожна фура з їжею чи устаткуванням, яка їде з України до Криму чи нав­паки, проходить за хабарі. Прикордонники й митники вже починають битися за право відбути ротацію на Чонгарі чи Чаплинці. Ракова пухлина і в політичному, і в економічному сенсі в дії, та ще й Україна й далі годує Крим. Прогодувати Крим самотужки для РФ — завдання доволі складне, особливо в осінньо-зимовий період, коли Керченська переправа більше стоїть, аніж працює.
Так, трохи муляє неприємне питання: а наскільки довго вистачить активістів, що зараз блокують усі три шляхи на півострів? Бо ж якщо блокаду невдовзі знімуть, то негативний ефект від цього буде набагато більшим за її початок. Типу погралися? А тепер давайте й далі справи робити. Так само дуже боязно, щоб це блокування не перетворилося на вигідний бізнес, просто тепер гроші підуть у кишені не прикордонникам, а блокувальникам. Однак чомусь думається, що татари не відступлять.
Не тому, що вони такі незламні супермени та герої, ні, просто через розуміння власних інтересів. Вони хочуть свою землю назад, вони розуміють, що наразі в українських елітах думають не стратегічними інтересами держави, а рейтингами на найближчі вибори. Тому й далі просуватимуть свій порядок денний: а раптом на Банковій порахують рейтинги підтримки, які вже зараз зашкалюють, і вирішать, що це питання заслуговує на монарший «одобрямс»?
У соцмережах кремлівські тролі здіймають галас, мовляв, Росія навіть не помітить цієї блокади: якраз ступінь їхньої активності й показує, що блокада є дуже правильним кроком. Власне, будь-який вихід із режиму пострадянських мутних «договорняків», у русло яких вперто намагається зіштовхнути Україну Кремль, є вже перемогою. Пряма, чітка дія та жорстка позиція — ось чого бояться в Москві, ось проти чого в неї немає аргументів, окрім лякання ядерною дубиною. Ми маємо чути Крим, він має постійно стукати в наші серця, як попіл Клааса.
Якщо хтось не бачить, то Росія ніколи не йде із захоплених територій через якісь домовленості чи переговори — Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія вам доказ. Росія йде із захоплених територій після реальної поразки чи то в гарячій війні, чи то в холодній. Гарячу війну Україна наразі не потягне, отже, залишається холодна, тобто економічна. РФ має щодня платити дедалі більшу ціну за окупацію наших територій. Тому блокада, безумовно, потрібна. Тільки постійна, всеохопна, з державною підтримкою та законодавчим базисом. А кримським татарам варто подякувати вже просто зараз.

Роскомнадзор блокирует доступ к сайту Центра журналистских расследований на территории России

В уведомлении, направленном в адрес редакции Центра журналистских расследований, говорится, что информация, «размещенная на информационном ресурсе http://investigator.org.ua, содержит призывы к массовым беспорядкам, осуществлению экстремистской деятельности или участию в массовых (публичных) мероприятиях, проводимых с нарушением установленного порядка».
В качестве содержащего такие призывы в приложении к уведомлению Роскомнадзора приводится ссылка на материал «Волонтеры батальона «Крым».
«Авторы текста агитируют жителей республики Крым поддерживать бойцов вооруженного формирования «Батальон Крым», цель деятельности которого – насильственное возвращение территории Республики Крым Украине. В тексте содержатся призывы к началу деятельности, направленной на возвращение Крыма в состав Украины, в том числе к конкретным действиям», — говорится в приложениику уведомлению Роскомнадзора. Далее приводится цитата из текста материала, дающая основания для такого вывода:
«Потребностей у украинских бойцов в ближайшее время не убавится… Поддержку батальону «Крым», например, могли бы более активно оказывать крымчане. Учитывая, что своей главной целью его бойцы называют возвращение оккупированного полуострова под контроль Украины. Следует понимать, что этого же хотят и представители бизнеса, многие из которых тоже переселились из Крыма после его российской аннексии. Так не пора ли начать его возвращать?».
В Роскомнадзоре предлагают удалить информацию, «содержащую призывы к массовым беспорядкам» и уведомить об этом для проведения проверки и возобновления доступа к ресурсу. Такое же уведомление направлено в адрес хостера.
«В течение суток с момента получения данного уведомления, провайдер хостинга или иное лицо, обеспечивающее размещение в информационно-телекоммуникационной сети, в том числе в сети «Интернет», обязаны проинформировать об этом обслуживаемого ими владельца информационного ресурса и уведомить его о необходимости незамедлительно удалить информацию, содержащую призывы к массовым беспорядкам, осуществлению экстремистской деятельности, участию в массовых (публичных) мероприятиях, проводимых с нарушением установленного порядка», — говорится в уведомлении.
Напомним, ФСБ России возбудила уголовное дело по статье 280.1 УК РФ по факту публикации Центром журналистских расследований материала о волонтерах батальона «Крым», а его автор Анна Андриевская проходит по делу в качестве подозреваемой.
13 марта 2015 года в рамках этого дела в квартирах родителей журналисток Анны Андриевской и Натальи Кокориной сотрудники ФСБ провели обыски. После обыска Наталья Кокорина была доставлена в управление ФСБ, где ее допрашивали в течение шести часов в качестве свидетеля по делу. В ходе обысков были изъяты компьютеры и ноутбуки, принадлежащие членам семьи журналисток. Спустя месяц в ФСБ на допросы вызывали журналистку Анну Шайдурову.
«Центр журналистских расследований» — крымское информагентство, зарегистрированное министерством юстиции Украины — является медиа-проектом общественной организации «Информационный пресс-центр». В первые дни оккупации Крыма здание, в котором много лет размещался медиа-центр ИПЦ и редакция Центра журналистских расследований, было захвачено пророссийскими активистами и вооруженными людьми без опознавательных знаков. Несмотря на давление со стороны властей, захват и избиение сотрудников «самообороной»и ареста всего телевизионного и офисного оборудования, Центр журналистских расследований продолжал работать в Крыму до сентября 2014 года. Затем редакция была вынуждена эвакуироваться в Киев, где продолжила свою деятельность и общественная организация.

В Крыму появился еще один Путин-Гитлер (ФОТО)

В ночь на 3 октября в Керчи неизвестные разрисовали граффити с портретом президента РФ Владимира Путина в центре города.
Как сообщает местный портал kerch.com, граффити находится на улице Карла Маркса. Путину дорисовали очки, характерные "гитлеровские" усы и свастику на лбу.
Полицаи, прибывшие на место, зафиксировали этот факт:

Этот портрет Путина появился на пересечении улиц Карла Маркса и Кирова, на стене рядом с городской типографией в конце лета.
Как сообщалось ранее, в Керчи в районе Ворошилова билборд с изображением президента России Владимира Путина запачкали черной краской.
В День Города также черной краской был забрызган билборд с Путиным. А в конце августа неизвестные оборвали лицо Путина, изображенное на плакате билборда на улице Ворошилова. Так же возле стадиона с плакатом произошла такая же ситуация, а на выезде из города плакат с Путиным тоже облили краской. Последний раз на Ворошилова также измазали краской изображение Путина.
Отметим, что портреты Путина портят неизвестные в разных городах Крыма.
Так, 11 сентября в Ялте на масштабном граффити из Путина также "сделали" Гитлера. А в конце августа облили краской портрет президента России, нарисованный на фасаде дома на улице Пушкина в Симферополе...

Блокада Криму: три точки зору. Крим і Росія

Як довго Крим протримається на золотій нитці, яка стає тоншою з кожним місяцем?

Відомо які цілі переслідують Київ і частина українського громадянського активу, намагаючись заблокувати економічні стосунки між Кримом і материковою частиною країни, та раніше підкреслювалося, що продуктова блокада є лише черговим витком, але далеко не підсумком українсько-російського протистояння за регіон. Ця стаття присвячена позиції Росії і самого півострова.
Перш за все, варто сказати, що кримське суспільство, в основному, погано розуміє причини введення останньої продуктової блокади і неясно уявляє майбутню перспективу розвитку подій. Не дивно, адже більша частина населення півострова живе під постійною інформаційною обробкою пропагандистських ЗМІ.
Якщо на якомусь каналі ВГТРК типу «Росія 1» журналісти ще показують репортажі з українського боку кордону, розповідають, як бійці «Правого сектору» без законних підстав оглядають машини, які в'їжджають в «республіку», і пояснюють, що на Перекопі коїться повне беззаконня, то місцеві газети і телеканали віддають перевагу більш лаконічним формам донесення офіційного трактування подій.
У Криму новини про продуктову блокаду на повному серйозі супроводжуються тезами на кшталт: «Реальні помисли фашистських елементів – знищити народ, створити загрозу геноциду». І це не фантазії місцевих «журналістів», а ретрансляція думки «​спікера» місцевого парламенту Володимира Константинова.
Насправді ж, є велика прірва між ставленням Кремля до різного роду блокад Криму і позицією «республіканської влади». Більше того, є величезна прірва між удаваною і реальною ефективністю нинішнього продуктового бойкоту.
Оманливий спокій Москви і очевидна стривоженість місцевої «влади» з приводу блокади пояснюються російською стратегією виживання Криму в умовах перманентної жорсткості умов існування півострова: Кремлю потрібен новий міф про будівництво комунізму, подолання всіх можливих перешкод – будь то санкції, Керченська протока чи продуктова блокада – в ім'я любові до Батьківщини.
Цей «холодний конфлікт» може ще не один рік живити режим Володимира Путіна, тим більше, що ключ до подолання всіх інфраструктурних проблем окупованого півострова був запропонований ще 2014 року – у вигляді Федеральної цільової програми (у початковому варіанті – 648 мільярдів рублів для перетворення Криму на вітрину «русского мира»).
Місцева ж «влада» чудово розуміє, що сама може опинитись у пулі «проблемного подолання», адже відповідальність за стан «республіки», прибутки населення, якість життя в першу чергу несуть саме Аксьоново-Константинови та Меняйло-Чалі, яких Федеральна цільова програма здатна не піднести на п'єдестал народної любові, а де-факто поховати як бездарних і злодійкуватих чиновників.
Федеральна цільова програма: Крим – комірка Росії
Якщо для Києва принципово важливо за будь-якої нагоди підкреслювати залежність Криму від України (звідси загроза введення енергетичної блокади, що озвучується лідерами кримськотатарського національного руху), то для Росії це справа принципу – переконати, насамперед, самих кримчан, що без «колишньої» батьківщини півострів не просто «протягне», але й почуватиметься не гірше за інші російські регіони.
Загалом, саме тому і з'явилась Федеральна цільова програма.
Нагадаємо: кримська програма – це документ на 150 сторінок, затверджений урядом Росії, в останній редакції якого передбачається до 2020 року витратити більше 700 мільярдів рублів на підвищення рівня життя (і якості інфраструктури) регіону до середнього у Росії.
За фактом ці гроші підуть на те, щоб зробити Крим максимально незалежним від України: третина коштів призначена на будівництво Керченського мосту, більше половини – на розвиток транспортної інфраструктури. Також Федеральна цільова програма передбачає безліч робіт із пошуку та розробки джерел води на півострові.
За останній рік документ двічі корегували. У кінцевому підсумку на найближчі кілька років у ньому запланували будівництво двох черг ТЕС – Сімферопольської і Севастопольської (першу мають здати до 1 вересня 2017 року), щоб уникнути повторення енергетичної кризи, що сталась на півострові наприкінці 2014 року.
У Москві зрозуміли, що вимкнення подачі електроенергії Україною – це не порожні розмови, а цілком собі ймовірний варіант, який однозначно спричинить соціальний колапс у «республіці» і великому виїзду кримчан як до Росії, так і до України.
За великим рахунком, головна мета програми полягає в тому, щоб будь-якими засобами показати, що навіть у стані блокади півострів житиме не гірше, ніж решта Росії, і вже точно краще, ніж Україна. Але чи вийде у Москви так швидко позбавити Київ важливої можливості застосування блокадних практик? Навряд чи…
9 жовтня міністр Мінекономрозвитку Росії Олексій Улюкаєв, якому після ліквідації російського Міністерства у справах Криму перейшла прерогатива реалізації республіканської Федеральної цільової програми, повідомив, що частина будівельних проектів, запланованих на 2015 рік, буде перенесена на 2016-й, анонсувавши тим самим серйозний часовий зсув усієї програми.
Для місцевої «влади» це проблема, адже Росії необхідний хеппі-енд, а не просто гарний процес бездарного витрачання ресурсів. Це проблема і для Кремля, який абсолютно не впевнений в ефективності витрат за Федеральною цільовою програмою, але сформувати нову регіональну команду управлінців просто не встигає через загрозу виникнення ще більших затримок.
А тому, щоб тримати уми росіян і кримчан у правильному стані, Москві поки залишається тільки демонструвати сміховинність проведеної блокади і нездатність Києва вимкнути електричний рубильник (Росія просто може перестати відвантажувати вугілля, подавати електрику або навіть зменшити подачу газу).
Блокадні тези
Тому позиція Росії з приводу нинішньої ізоляції півострова, дубльована у Криму в ще більш згущених фарбах, базується на низці основних тез.
1. Після старту продуктової блокади ціни в Криму не змінились (що справедливо для великих супермаркетів), а от українські виробники втратили великий ринок збуту.
2. Росії блокада почасти вигідна. Раніше на материкову частину Росії через Крим потрапляло багато української продуктової контрабанди. Зараз ті ж українські консерви на півострів везуть уже в обхід, наприклад, через Білгород або Ростов і далі до Керченської переправи. Дилерам доводиться все оформляти по-білому. Через транспортні витрати виходить дорожче, але українські консерви залишаються на полицях кримських магазинів (на відміну від продуктів, що швидко псуються, – м'яса, фруктів і овочів).
3. Навіть Мустафа Джемілєв визнає, що нинішня блокада не може перекрити продуктовий потік – до Криму йдуть баржі з товаром зі Скадовська. Щоб зупинити їх, недостатньо бійців «Правого сектору» – необхідна пряма санкція держави.
4. Організували блокаду, природно, «західні агенти», американці, які ненавидять росіян. Про це практично прямим текстом каже «прокурор» Криму Наталія Поклонська, чия думка тиражується в державних ЗМІ Росії.
5. Реальний, але незначний удар припав на будівельний ринок Криму – будматеріали подорожчали, що загрожує ще більшим зростанням цін на нерухомість. Цей факт, чомусь слабо обговорюваний в українських ЗМІ, на півострові і в Росії визнають.
6. Електроенергію Україна вимкнути не наважиться, а навіть якщо наважиться, то на генераторах переживемо, а навесні буде лінія з Краснодарського краю і незалежність. Це чисто пропагандистська теза, оскільки в Краснодарському краї немає такої генерації електроенергії, яка могла б забезпечити потреби Криму. Однак на півострові мало хто вірить, що Київ дійсно наважиться вимкнути півострову світло, адже це виллється в міжнародний енергетичний скандал, який однозначно торкнеться й інтересів європейських країн.
Вірячи у власні тези, Москва зберігає відносний спокій, зараз більше займаючись проблемами міжнародного тероризму і самоствердження на міжнародній шахівниці. І ця вичікувальна стратегія тримається на суворому переконанні, що Федеральна цільова програма таки зможе відірвати Крим від України, знявши питання інфраструктурного виживання «республіки» в умовах блокади.
Ось тільки що робитиме Росія, якщо програму не вдасться реалізувати в належний термін, а економічна криза в Росії просто не дозволить виділити кошти на задоволення амбіцій кремлівської команди? Як довго Крим протримається на золотій нитці, яка стає тоншою з кожним місяцем?

Мабуть, поки та не порветься... А там – подивимося.

Автор: Лев Абалкін, кримський політолог

Мы рождены, чтоб сказку сделать былью

Прокуратура бьется в конвульсиях, Парламент тоже, Суды не отстают...
Это что-то невообразимо изысканное придумали сделать со страной те, кто ею хоть как-то рулит. Стало понятно, что теперь не часть мотора отказала, а весь мотор застучал. Мотор нашей государственной машины потерял связь с реальностью полностью.
Лукаш была отпущена. 5 млн было внесено почти молниеносно. Новинский внес залог за Лукаш. Народный депутат этого созыва внес залог за Лукаш, которая фактически выстрелила из стартового пистолета для Януковича. "Применение силы возможно". 100 человек- юных и старых, мужчины и женщины- Небесная сотня... и 5 млн с общака.
На всем этом фоне Мосейчук в СИЗО, Корбан с браслетом (новеньким и не поломанным), обыски с арестами Свободы, давление на ПС- это какая-то правовая какофония.
Я полагаю, что допросы ОППОблока проходят с тысячами извинений за принесенные временные неудобства.
Не буду долго. Противно. Особенно на фоне того, как из рук "патриота" в голову женщины (даже если бы это была Лукаш), летит вода из бутылки.
Мерзко и отвратительно это все. Куда мы катимся?
Нам не то, чтобы в Европу, нам в самую центральную Африку рано.

И при всем этом мне пишут, что наша Крымская блокада незаконна. Друзья. Это единственное место, где сейчас существует хоть какой-то порядок. Это единственное место, где без оружия люди отстаивают право вернуться на Родину и вернуть ее в состав Украины. И я ОЧЕНЬ надеюсь, что когда Крым вернется в качестве Крымскотатарской автономии, там будет выстроен порядок, цивилизованный Парламент и абсолютно работающий Закон.

Может и сказка. Но мы рождены, чтоб сказку сделать былью.

Автор: Лиза Богуцкая, общественный деятель

У Криму з’явилася реклама українською

У Сімферополі з’явилися листівки, які розповідають про переваги української мови. Про це повідомив активіст Українського культурного центру Леонід Кузьмін на своїй сторінці в Facebook
«До Дня української писемності та мови в Сімферополі з’явилися листівки, які нагадують мешканцям міста про українську мову. 80% листівок були обірвані місцевими аборигенами протягом дня», – написав він.

День української писемності та мови відзначається 9 листопада.

Как Россия помогает Украине вернуть Крым

"Украина потеряла Крым и никогда уже не будет контролировать эту территорию", "Население Крыма само не хочет быть в составе Украины", "Крым – это Россия, вопрос закрыт"…
Подобные утверждения нередко можно услышать от российских политиков, журналистов, обычных граждан – как в России, так и в самом Крыму. Обычно полемика с украинской стороны – и со стороны международного сообщества – сводится к напоминанию о нарушении норм международного права при проведении референдума на территории автономии и последующих действиях по ее присоединению к России. Сторонники тезиса о неминуемом возвращении Крыма в состав Украины говорят, как правило, не о самом Крыме, а о том, что международное право рано или поздно восторжествует. И уж поскольку территориальная целостность Украины была признана Российской Федерацией, а проведение референдумов об отделении не было предусмотрено законодательством той страны, частью которой на момент голосования являлся Крым, следовательно, любые действия по его присоединению к России можно признать юридически ничтожными. Точка. Все остальное уже вопрос момента – политической ситуации в самой России, готовности ее руководства вести переговоры с Украиной о выходе из крымского тупика или же просто появлении возможности отказа от принятых решений. Предугадать саму модель возвращения так же трудно, как трудно было предугадать саму модель отделения.
И тем не менее это отделение не стоит считать неким элементом исторической внезапности; скорее присоединение Крыма к России, как и его последующее возвращение Украине – это закономерность, о которой стоит поговорить подробнее. И понять, частью какой Украины был Крым.
Когда Крымскую область РСФСР присоединили к УССР, она отличалась от других украинских областей разве что своей безлюдностью и запущенностью – следствием не только войны, но и выселения коренных народов. Но во всем остальном это была область как область, разве что «всесоюзная здравница». Никаких политических отличий между Крымской областью и остальными областями УССР – во всяком случае ее юго-восточной части – не было и быть не могло просто потому, что в Советском Союзе не было никакой политики. Главный вопрос в том, что произошло потом, в годы перестройки.
На фоне выступлений крымских татар, требующих права на возвращение на родину из мест ссылки, Верховный Совет СССР принял решение о восстановлении Крымской АССР – для реализации исторических прав крымско-татарского народа. Именно для этого, ни для чего более, так как существовавшая до выселения коренных народов Крымская АССР тоже создавалась именно для реализации их прав. После решения Москвы в Крыму прошел референдум – первый такой в Советском Союзе, – в ходе которого большинство жителей Крымской области высказались за восстановление Крымской АССР.
Что произошло потом? А потом произошел самый банальный подлог. Воссозданная в Крыму автономная республика ни одного дня в своей истории не имела к правам крымско-татарского народа никакого отношения – ни когда была частью Украины, ни тем более сейчас, когда оказалась в составе России. Я бы даже сказал больше: механизм государственного управления автономией – это механизм подавления прав крымско-татарского народа. Но не только.
Самый главный смысл существования Крымской автономии – это создание режима клановой диктатуры криминальных группировок полуострова. И неслучайно отделение от Украины и присоединение к России крымскую элиту особо не изменило, и ее ведущие представители так же успешно сопротивляются варягам из Москвы, как еще недавно сопротивлялись варягам из Киева. При этом режим крымской клановой диктатуры трудно назвать русским, это скорее поздний советский и ранний постсоветский режим. Неслучайно именно поэтому в Крыму не произошло никаких волнений после отделения Украины от Советского Союза, более того – большинство населения полуострова, 54,19% (и большинство населения Севастополя – 57,07%), в декабре 1991 года проголосовало за украинскую независимость. Возникает простой вопрос: как же так, неужели за менее чем четыре десятилетия пребывания в составе УССР крымчане стали такими «украинцами», что были готовы поддержать развод с Россией?
Ну, во-первых, после присоединения Крыма к УССР на полуостров действительно переселилось большое число выходцев из соседних областей Украины, для которых УССР – подчеркиваю, УССР – была ближе, чем РСФСР. А во-вторых, большинство голосовавших – причем не только в Крыму – воспринимало происходящее скорее как некое продолжение советского развития, и не ошиблось: вскоре после референдума оказалось, что мы живем в СНГ, то есть в некоем новом Советском Союзе.
Первые судороги крымской ирреденты начались тогда, когда стало ясно, что команда Леонида Кравчука взяла курс на настоящую независимость, что для нее СНГ, как выразился первый президент новой Украины, – инструмент для развода, а не средство для создания обновленного союзного государства. Эти судороги были активно поддержаны Москвой. Выступавший с пророссийских позиций первый и последний президент Крыма Юрий Мешков был плотно окружен российскими советниками: его администрацию возглавил бывший народный депутат СССР и помощник главы администрации президента России Виктор Минин, правительство – московский экономист Евгений Сабуров. Решение об отделении Крыма было, по сути, принято, но… тут в Украине сменилась власть. Новый президент страны, Леонид Кучма, выступал за восстановление связей с Россией, был личным другом премьера Виктора Черномырдина. На президентских выборах его поддержали Борис Ельцин, Нурсултан Назарбаев и другие руководители стран СНГ.
В этой ситуации отделять Крым означало наступать на горло собственной песне. На первом же киевском дипломатическом приеме после победы Кучмы на президентских выборах будущий глава его администрации, известный своими тесными связями с российскими политическими кругами Дмитрий Табачник появился в обнимку со специально приехавшим в Киев Виктором Мининым. На следующий день оба руководителя президентских администраций появились на вручении Леониду Кучме удостоверения победителя выборов. Дни Юрия Мешкова были сочтены: Москва не стала противиться жесткой зачистке крымского политического пространства украинскими спецслужбами, Мешкова вывезли в Москву – да там и забыли.
Крым вновь стал законсервированной советской автономией в постсоветской, ориентированной на российскую номенклатуру стране – таким и оставался. За ограничение прав и возможностей крымских татар Симферополь боролся совместно с Киевом. Более того, когда президентом Украины стал Виктор Янукович и возникла возможность окончательного приобщения Украины к российскому интеграционному проекту, в Москве закрыли глаза на фактический разгром крымской политической элиты, перешедшей под «ручное управление» соратников Януковича из Донецкой области. Еще несколько лет такого управления – и даже крымская политическая и криминальная обособленность исчезла бы под напором приезжих, Крым стал бы кошмарным курортным продолжением Донецкой области. Российское руководство не проявляло никакого интереса к происходящему. Многие коренные крымчане удовлетворенно отмечали, что «некрымские» премьеры Джарты и Могилев куда более «успешные менеджеры», чем родное ворье. Недовольны были разве что отлученные от финансовых потоков представители крымской элиты. Но, учитывая то, что «диссидентов» с воровскими кличками стали просто отстреливать, как зайцев, думаю, и этот вопрос командой Януковича был бы решен.
Майдан изменил все в одночасье. Не только потому, что стало ясно – Украина взяла курс на настоящую независимость и конструкция вассального режима рухнула под напором протестующих на центральной площади Киева. А еще и потому, что возникла реальная угроза криминально-клановым интересам крымских группировок. Донецкая элита, управлявшая Крымом при Януковиче, растворилась во мгле. Крымские лидеры оказались в вакууме – и с перспективой европейского будущего Украины. То есть с перспективой борьбы с коррупцией, воровством, восстановлением прав коренного народа – кошмара, которого они пытались избежать четверть века!
Между прочим, именно в такой момент и принимаются судьбоносные решения. Дело ведь не только в «зеленых человечках», а в том, что интересы Кремля и крымских элит совпали. Крым мог быть частью только той Украины, которой Украине не суждено было стать. Украины – продолжения России. Или Украины – воплощения «совка». Никакая другая Украина Крыму не подходила. А Россия – подходит. Вроде бы. Потому что в ней выстроен именно тот порядок, который устраивает крымских толстосумов. Про Следственный комитет им никто ничего не рассказывал – да и так ли уж много возможностей у этого самого комитета?
А население? А население ведь тоже не живет в вакууме. Крымским элитам удалось, с одной стороны, законсервировать социально-политическое развитие полуострова, а с другой – эта законсервированность помогала и помогает им удерживаться у власти, переклеивая этикетки на своей консервной банке: то они за Россию, то они Партия регионов, то «Единая Россия», – какая им разница? И населению – какая? Большая часть населения Крыма живет в продолжении советской цивилизации и может искренне верить, что Путин сделает это продолжение более зажиточным, чем непонятная власть в Киеве. И когда эти люди кричат «Россия! Россия!», они имеют в виду именно Советский Союз. Даже те, кто никогда в СССР не жил.
Теперь следующий вопрос – а был ли эти два с лишним десятилетия Крым в Украине? Или все же был в Советском Союзе, воспринимая Украину как его плохое продолжение? И сейчас продолжает в этом Советском Союзе жить, воспринимая Россию как хорошее продолжение СССР? И конечно же, для его властей и многих жителей никакого международного права нет, потому что они живут «внутри» и просто перешли от «предателей» СССР к его защитникам. Только и всего.
Тем не менее международное право есть. Для меня очевидно, что рано или поздно оно восторжествует, для кого-то это может быть неясно. Впрочем, во втором случае и обсуждать нечего. Если международное право не восторжествует, Крым так и останется «русской советской республикой» в России с особым санкционным статусом. Интереснее подумать над тем, что будет, если право все же восторжествует.
Для многих жителей Крыма это действительно может оказаться неожиданностью. Само понимание того факта, что Крым теперь Украина, причем не та, которая была, а та, которая будет на момент возвращения, может стать для многих самым настоящим холодным душем. Потому что придется делать выбор, который крымчане не делали никогда, ни в 1991 году, ни в 2014-м. Украинский статус – это уже будет не жизнь в Советском Союзе и не жизнь в России. Это будет жизнь в стране, которая стремится в Европу. Это будет начало путешествия на Запад. Это будет восстановление того характера автономии, ради которого она была создана. Каждый ли житель Крыма воспримет такую метаморфозу благожелательно?
Да, большая часть населения полуострова – по определению аполитичная – может этой метаморфозы просто не заметить. Но есть и те, кто является поборником продолжения советского или выбора российского – нередко это совпадает. Политическая карта этих людей будет бита. Не уверен даже, что они захотят оставаться в таком – украинском – Крыму. Но даже если захотят, им нечего будет предложить землякам. Потому что присоединение к России больше не будет восприниматься как сверкающее Эльдорадо. А будет – как прошлое, которое не оправдало себя и оказалось юридически несостоятельным. И в результате…

И в результате Украина получит все шансы вернуть себе другой Крым – Крым с лояльным и безучастным населением. Крым, который можно не консервировать, а развивать. Крым, в котором больше никогда не будет ирредентистских идей. Крым, который будет родным домом для коренного меньшинства при благожелательном отношении большинства. Словом, Крым, который может стать украинским и европейским.

Если бы не присоединение Крыма Россией, такого полуострова украинцы не получили бы никогда.

Автор: Виталий ПОРТНИКОВ

Мотиваційне послання для окупантів

На так званому адміністративному кордоні з автономною республікою Крим українські військові встановили величезний банер в кольорах українського прапора розміром 6 на 4 метри. Окупантам його видно неозброєним оком.
На плакаті російською напис:
Міноборони також каже, що українські військові поширюють листівки зі словами
і серед місцевого населення, яке заїжджає та виїжджає з півострова.

Військовому, який зрадив присязі під час анексії Криму, дали 7 років тюрми

«Оголошено перший вирок про реальний засудженні військовослужбовця-зрадника, який перейшов на бік держави-окупанта. Оболонським районним судом Києва до 7 років позбавлення волі з позбавленням військового звання засуджений колишній старший матрос С. (матрос Володимир Суханов, - ред.), Який проходив службу в одній з військових частин Військово-Морських Сил ЗСУ на території Автономної республіки Крим», - йдеться в повідомленні офіційного сайту військової прокуратури південного регіону.
Старший матрос був прийнятий на військову службу за контрактом у березні 2013 року на посаду механіка-водія танка. Під час подій, пов'язаних з анексією Криму, він отримав наказ про передислокацію до місто Миколаїв, але не виконав його. Після цього він отримав паспорт громадянина РФ і уклав контракт з командуванням ВМС ЗС РФ.
У січня 2015 року військовий був затриманий на контрольному пункті пропуску «Чонгар» при спробі в'їзду з Криму на материкову Україну.
Суд кваліфікував дії воєнного за ч. 1 ст. 111 КК України (державна зрада), а також за ч. 1 ст. 408 КК (дезертирство).

Як відомо, 11 листопада на Донеччині міліціанта-зрадника, який перейшов служити в «поліцію ДНР», заочно засудили до дев’яти років позбавлення волі.